Патент України № 9064, 11.05.10.
Винахід стосується медицини, зокрема інфекційних хвороб, і може застосовуватись для лікування часто рецидивуючої хронічної герпетичної інфекції, викликаної вірусом герпесу простого I та II типу.
Відомий спосіб лікування герпетичної інфекції методом вакцинотерапії. У СРСР дослідження по розробці герпетичних вакцин розпочаті у кінці 50-х років ХХ століття. Виходячи з досвіду шкірних проб, вакцина використовувалась у вигляді курсів внутрішньошкірного введення інактивованого формаліном вірусу [1].
Сьогодні для лікування рецидивуючої хронічної герпетичної інфекції користуються культуральними інактивованими вакцинами. Відомий спосіб лікування рецидивуючої хронічної герпетичної інфекції, вибраний прототипом, включає внутришньошкірне введення вакцини, яка являє собою антиген інактивованого формаліном вірусу герпесу простого I та II типів, отриманого шляхом репродукції у культурі клітин курячого ембріону, із домішкою гентаміцину сульфат (Біогерп – вакцина для лікування герпесу культуральна інактивована рідка; виробник ЗАТ «Біофарма»,Україна). Цикл лікування включає 5 ін’єкцій з інтервалом у 3-4 дні і має на меті стимуляцію клітинних механізмів противірусної резистентності організму [2]. Недоліком відомого способу є недостатня ефективність, спричинена тим, що хронічна герпетична інфекція з частими рецидивами виникає у хворих із вираженою імуносупресію, зумовленою недостатністю різних ланок імунної системи, переважно клітинної, і, відповідно, зниженою реактивністю організму на антигени вірусу. Використання герпетичної вакцини суттєво обмежують часті вакциноіндуковані рецидиви [3].
В основу корисної моделі поставлене завдання створити ефективніший, порівняно з прототипом, спосіб лікування часто рецидивуючої хронічної герпетичної інфекції, викликаної вірусом герпесу I та II типів, шляхом посилення імунного реагування на антигени вірусу герпесу, що стимулююче впливатиме на стан клітинного імунітету та забезпечить стійку ремісію.
Поставлене завдання досягається тим, що у способі лікування часто рецидивуючої хронічної герпетичної інфекції, викликаної вірусом герпесу простого I та II типів, що включає внутрішньошкірне введення вірусу, згідно з корисною моделлю, у якості вірусвмісного матеріалу використовують автолейкоцити, виділені з периферичної крові хворого.
Поставлене завдання досягається також тим, що автореактивні клітини крові вводять одноразово через 5 – 7 днів після рецидиву внутрішньошкірно за допомогою шприца (до утворення «лимонної кірочки») по 0,1 мл у 8–10 точок в шкіру спини (між лопатками).
Експериментальними дослідженнями встановлено, що у патогенезі герпетичної інфекції суттєву роль відіграє гематогенний шлях її поширення, зумовлений вираженим еритротропізмом та взаємодією з лейкоцитами, у яких виявляються великі накопичення вірусу простого герпесу [4]. Репродукція вірусу відбувається у поліморфноядерних лейкоцитах та моноцитах, і тому автоклітини крові можуть використовуватись як вірусвмісний матеріал.
Перевага запропонованого способу полягає у комплексній дії вірусвмісних автореактивних клітин на механізми імунної відповіді. Введення вірусвмісних автореактивних клітин створює стан активності лімфоцитарно-опосередкованої імунної відповіді, тобто запускає противірусний нагляд за рахунок генерації цитотоксичних лімфоцитів. Важливим є і процес корекції сітки Ерне – ідіотип-антиідіотипічної регуляції імунної відповіді, що підтверджується зростанням у сироватці крові антиідіотипічних антитіл після лейкоцитарної імунізації. Ще один механізм може включатися при цій імунній маніпуляції: активація CD3+, CD4+, CD25+ – лімфоцитів, а також CD3+, CD8+, CD28+ – лімфоцитів, одночасно з блокуванням Fc-рецепторів, а також глікопротеїнових, лектинових рецепторів на В-лімфоцитах [5].
Вже через 72 години після внутрішньошкірного введення вірусвмісного матеріалу посилюється стан гіперчутливості сповільненого типу до антигенів вірусу; значно зменшується активність супутніх автоімунних процесів (ймовірно, має значення перехресне реагування за рахунок часткової ідентичності антигенних структур), що лабораторно проявляється зменшенням вмісту антинуклеарних антитіл та антинейтрофільних антитіл (за їх наявності до імунізації). Відомо також що, в периферичній крові дорослих людей міститься певна кількість стовбурових клітин [5] Не виключено, що при внутрішньошкірному введені вони можуть сприяти посиленню місцевого імунітету.
Спосіб лікування часто рецидивуючої хронічної герпетичної інфекції, викликаної вірусом простого герпесу I та II типів, шляхом внутрішньошкірного введення автоклітин периферичної крові хворого проводять у два етапи: виділення лейкоцитів та власне імунізація.
Для отримання автоклітин їх виділяють із гепаринізованої венозної крові хворого на рецидивуючу герпетичну інфекцію. Для цього венозну кров в об’ємі 30 – 50 мл набирають у флакон з гепарином з розрахунку 50 од. гепарину на 10 мл крові. Розливають по 10 мл по пробірках, які під кутом 45º інкубують у термостаті протягом 90 – 120 хвилин. Плазму крові обережно, не допускаючи перемішування, відсмоктують і двічі відмивають не менше, ніж у п’ятикратному об’ємі охолодженого 0,9 % розчину натрію хлориду (ізотонічний розчин), центрифугуючи при 200 g протягом 5 хв. До осаду додають 1,0 – 1,5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Маніпуляції з виділення клітин крові проводять стерильно, бажано у ламінарному боксі.
Автоклітини периферичної крові вводять хворим з хронічною герпетичною інфекцією, лікування яких противірусними препаратами у комбінації з імуностимулюючими (модулюючими) препаратами не попереджало розвиток нових рецидивів. Автореактивні клітини крові вводять внутрішньошкірно за допомогою шприца (до утворення «лимонної кірочки») по 0,1 мл у 8-10 точок в шкіру спини (між лопатками). Введення проводять одноразово через 5-7 днів після рецидиву.
У абсолютної більшості пацієнтів з кількістю СД4+ понад 500 клітин/мкл периферичної крові наступає тривала ремісія або виникає один-два значно легші рецидивів із наступною тривалою (до трьох років – термін спостереження) ремісією. Якщо протягом чотирьох місяців після процедури виникає більше двох загострень, навіть значно легших, імунізацію повторюють. Місцева та загальна реакції не зареєстровані.
Клінічне спостереження протягом трьох років за хворими на рецидивуючий хронічний герпес (n = 32) свідчить, що у 22 пацієнтів (68,75%) з частими щомісячними рецидивами (по 1-3 рази на місяць) впродовж останнього року, після імунізації наступила тривала ремісія (не менше року); у 3-х (9,37 %) пацієнтів після імунізації через 1-3 місяці було по одному–два рецидиви, проте кількість елементів (афт та виразок) стала значно меншою, а тривалість рецидивів скоротилась в середньому на 2,5 дня. Подальшому, протягом одного-трьох років рецидивів не було .Отже, тривалу ремісію досягнуто в 78,12% (68,75 % та 9,37 %) пацієнтів з частими (1-3 рази на місяць) рецидивами, які не піддавались попередженню шляхом комбінованої противірусної та імуностимулюючої терапії.
В 4-х пацієнтів (12,50%) частота рецидивів зменшилась, інтервали між ними збільшились, кількість елементів герпесу стала меншою, але тривалої ремісії досягнути не вдалося, і вже через 5-6 місяців частота рецидивів майже наблизилась до того рівня, що був перед імунізацією; в1-го хворого із хронічним гепатитом С з переходом у цироз печінки (генотип HCV 1b) досягнути ремісії та вплинути на перебіг герпетичної інфекції не вдалося.
На ефективність лікування певною мірою впливає клінічна форма (локалізація) герпетичної інфекції. Так, у хворих на лабіальний герпес (n=21) стійка ремісія під впливом лікування наступила в 17 пацієнтів (80,95%), а у хворих на генітальний герпес – у 8 з 11 (72,72%).
Джерела інформації
- Общая и частная вирусология / Под ред. В.М. Жданова, С.Я.Гайдамович М.: Медицина, 1982. – Т.2.– 520 с.
- Биогерп (вакцина для лечения герпеса) (Herpetic cultural vaccine inactivated liquid) JO7B X. Вирусные вакцины.
- Марков И.С. Комбинированная терапия хронической рецидивирующей герпетической (HSV) инфекции / Здоровье женщины.– 2001.– №3 (7).– С.57 – 66.
- Исаков В.А., Сельков С.А., Мошетова Л.К., Чернакова Г.М. Современная терапия герпесвирусных инфекций. – М.: СПб. – 2004. – 168 с.
- Імунологія. М.Якобисяк / переклад з польської за ред. В.В.Чоп’як. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 672 с.