Хвороби печінки в практиці інфекціоніста. матеріали наук-практ. конф. з міжн. участю.– Харків, 2007. – С. 77.
Одним із суттєвих і довготривалих ускладнень інтерферонотерапії є депресивні стани, що часто „накладаються” на різні психоневрологічні прояви ініційовані власне хронічною HCV-інфекцією. У вітчизняній літературі ця проблема на даний момент, висвітлена недостатньо. Тому дане дослідження присвячене виявленню поширеності та вираженості депресивних станів у пацієнтів лікованих пегельованим інтерфероном з приводу ХГС.
Нами було обстежено 35 пацієнтів (23 чоловіки та 12 жінок) віком від 21 до 62 років які отримували пегельований інтерферон альфа 2а та рибавірин. До лікування усім пацієнтам проводили біохімічні дослідження, які зокрема включали визначення АлАТ, АсАт, вмісту загального білірубіну, ГГТ, проводили пункційну біопсію печінки, визначали НСV RNA та генотип. У досліджуваній групі переважали пацієнти з 1 генотипом (67% – 24 особи). Через 12 тижнів терапії біохімічні дослідження проводили повторно. Психіатричні обстеження які включали опитування за шкалою Бека (BDI), Монтгомері-Асберга (MARDS), оцінку якості життя за SF-36, також проводили до лікування і повторно на 12 тижні терапії.
До початку лікування (3%) пацієнтів висловлювали скарги на пригнічений, меланхолійний настрій, сум, відсутність задоволення від речей які раніше приносили радість; зневіру у своїх силах, сумніви в ефективності майбутньої терапії, уповільнення всіх психічних актів зареєстровано у 2 осіб. Наявний негативний емоційний фон супроводжувався тріадою когнітивних розладів: негативною оцінкою власної особистості; негативною оцінкою зовнішнього світу; негативною оцінкою майбутнього. Дані прояви були легкого ступеня і не потребували застосування медикаментозної терапії. В результаті дослідження виявилося що депресивні порушення діагностовано в 8,6%).
Під час повторного обстеження на 12 тижні терапії депресивні порушення діагностовано у 13,4% пацієнтів, вони проявлялися появою тужливого настрою (гіпотимія), уповільненням мислення і руховою загальмованістю (типова депресивна тріада). Знижений настрій проявлявся глибокою пригніченістю і у двох пацієнтів (5%) супроводжувався тяжким фізичним відчуттям в ділянці серця, і кінцівок (вітальна туга) Ідеаторна загальмованість проявлялася уповільненою тихою мовою, збідненням асоціацій, скаргами на значне зниження пам’яті. Слід відзначити що даним станам були властиві коливання депресії протягом доби з поліпшенням загального стану і зменшенням ідеаторної і рухової загальмованості в другій половині дня та ввечері. Виражені властиві для депресивного синдрому соматовегетативні розлади у вигляді порушення сну, апетиту, функцій шлунково-кишкового тракту (закрепи) спостерігалися у 3 (8,5) % пацієнтів.
Депресивні порушення, що виявлені під час терапїї пегельованим інтерфероном альфа 2а та рибавірином були виражені інтенсивніше і вимагали втручання: 6 пацієнтам було проведено корекцію дози інтерферону, серед них 5 осіб отримували адеметіонін (Гептрал). 3 пацієнтам у яких після проведеної корекції дози та лікування Гептралом покращення не наступило було призначено інгібітор зворотнього захоплення серотоніну – Пароксетин, одному пацієнту інтерферонотерапію довелося припинити.
В результаті дослідження виявилося що депресивні порушення діагностовано в 8,6% пацієнтів до початку лікування та у 13,4% після проведеної терапії. Щодо зв`язку між розвитком депресивних станів та активністю АлАТ, АсАт, ГГТ, кількістю НСV RNA, та даними морфологічного дослідження тканини печінки то достовірної кореляції виявлено не було.
Отже застосування пегельованого інтерферону альфа у хворих на ХГС підвищує частоту виявлення та ступінь вираженості депресивних станів, які погіршують якість життя пацієнта та ускладнють проведення терапії, а інколи стає причиною її припинення. Дана проблема є актуальною і потребує подальшого вивчення.