Анісімова І.М., Герасун Б.А., Гнатюк В.В. Перинатальна передача вірусу гепатиту В.

Актуальні питання клінічної інфектології. Матеріали V з`їзду інфекціоністів України. – Тернопіль, 1998. – С. 7.

З метою вивчення загрози перинатальної передачі вірусу гепатиту В (HBV) від вагітних з хронічною HBV-інфекцією обстежили на наявність австралійського антигена (HBsAg) 8126 вагітних. HBsAg виявлено в 78 вагітних (0,96 %). У всіх випадках встановлено факт хронічної НВ-вірусної інфекції. При клінічному і лабораторному обстеженні в більшості хворих (65 жінок, 84,6 %) виявлені мінімальні прояви гепатиту, що вкладалися в діагноз хронічного персистуючого гепатиту, у 3 (3,85 %) – хронічний активний гепатит з помірною активністю процесу, у решти 9 (11,4 %) – клінічних ознак гепатиту не було.

Отримані результати суттєво не відрізнялись від показників поширення хронічної НВ-вірусної інфекції серед невагітних (0,78 %, Р>0,05). Проте при детальному аналізі встановлено, що у вагітних з пізнім гестозом (126 жінок) частота виявлення HBsAg була значно вищою (3,2 %, Р<0,05). У цього контингенту значно більшою була і частота виявлення HBeAg.

Частота персистенції HBsAg і HBeAg у вагітних із гестозами вказує на те, що ризик перинатальної передачі в даній групі зростає. Пізні гестози пов’язані з неф-ропатією. Можливо, що частина з них зумовлена вірусним ураженням нирок – однією з форм позапечінкових проявів НВ-вірусної інфекції (Л.Ю. Шевченко, 1993).

Дітей, що народились від вагітних із хронічною НВ-вірусною інфекцією (HBeAg позитивних), обстежували клінічно і методом імуноферментного аналізу на 2-4-й день життя (14 дітей) і через 3,5-4,5 місяці. У двох новонароджених у крові з пуповини виявлено HBsAg, однак у периферичній крові антигена не було. У всіх новонароджених у пуповинній і периферичній крові виявляли анти-НВс Ig G, у 4 – анти-НВе. В одному випадку спочатку було виявлено анти-НВс Ig G, а по-тім – анти-НВс Ig M, що свідчить про первинну імунну відповідь. Наводимо опис спостереження.

У хворої К. під час першої вагітності виявлено HBsAg і HBeAg, скарг не висувала, біохімічні показники у фізіологічних для вагітності межах, УЗД патології не виявило. Вагітність перебігала без особливостей. Однак у новонародженого були прояви гломерулонефриту, дити-на померла на другому тижні життя. Вірусологічного обстеження дитини не проводилось, але можна при-пустити, що мало місце перинатальне інфікування, оскільки гломерулонефрити нерідко етіологічне пов’язані з HBV.

Протягом трьох років у жінки зберігалась персистенція HBsAg і HBeAg; анти-НВс і анти-НВе не виявлялись. Для підготовки до наступної вагітності про-ведено превентивне лікування ацикловіром внутрішньо-венне і реафероном внутрішньом’язово протягом 10 днів. Через місяць HBeAg зник і з’явилися анти-НВе (персистенція HBsAg зберігалась). Хворій не заперечували, щоб завагітніла. Протягом першого й другого триместрів вагітності HBeAg був відсутнім, але в середині третього триместру – знову з’явився. Народилась здорова, до-ношена дитина. У периферичній крові на третій день жит-тя виявлено анти-НВс Ig G, у віці 3,5 місяців – анти-НВс Ig M. Клінічні і біохімічні ознаки хвороби відсутні.

Таким чином, внаслідок лікування вагітної змен-шилась інтенсивність реплікації HBV (зник HBeAg), але встановлено факт субклінічного перебігу інфекції, пов’язаний з перинатальним зараженням. Субклінічному перебігу могли сприяти материнські антитіла. При вивченні анамнезу жінок з хронічною НВ-вірусною інфекцією встановлено, що при персистенції HBeAg акушерський анамнез обтяжений частіше. Так, ранні викидні були у 21,4 %, недоношеність – у 28,6 %, при відсутності HBeAg аналогічні показники дорівнювали 3,5 % і 14,3 % відповідно (Р<0,05).

Ці результати свідчать про те, що вивчення перинатальної, зокрема трансплацентарної, передачі HBV не можна обмежувати обстеженням новонароджених, необхідно враховувати різні форми НВ-вірусної інфекції.