Зінчук О.М. Особливості антитілогенезу у хворих на еритемні форми Лайм-бореліозу.

Сучасні аспекти військової медицини. – 2010. – Вип. 15. – С. 88–90.

На перебіг інфекційного процесу при Лайм-бореліозі (ЛБ) великою мірою впливає крім вірулентності збудника та його інфікуючої дози характер природженого та адаптивного імунного нагляду організму.

Під спостереження знаходилися 202 хворих на еритемну форму ЛБ віком від 15 до 86 років (середній вік 45,5±0,85). Серед захворілих було 78 чоловіків і 124 жінки. На першому тижні після появи мігруючої еритеми (МЕ) звернулися за медичною допомогою 57 хворих, на 2-у – 35, 3-у – 26, 4-у – 20, 5–8-у – 33 і на 9–14 тижні хвороби – 31 хворий. У 148 пацієнтів хвороба перебігала без ознак дисемінації (1-а група) і у 54 – з органними ураженнями раннього періоду, які свідчили про стадію дисемінації ЛБ (2-а група). Ознаки дисемінації з’явилися у 54 хворих, як правило, на 2–3 тижні від початку МЕ. Серед них ураження нервової системи виявлені у 34 хворих, ураження суглобів – у 19, гепатит – у 14, вторинна еритема – у 12, міокардит – у 3 і увеїт – у 2 хворих.

Виявлено, що серед 46 хворих на ЛБ з 1-ї групи, які звернулися за медичною допомогою в перший тиждень після появи еритеми, при поступленні діагностичний титр протибореліозних антитіл класу IgМ виявлений у 21 пацієнта, що становить 45,7 %. Середньоарифметичний коефіцієнт серопозитивності (КС) у цих хворих був 2,57±0,34. Найвищий рівень антитіл при поступленні спостерігався у хворих 1-ї групи, які поступили на другому тижні від початку хвороби, – 4,83±0,83, причому діагностичний титр протибореліозних антитіл виявлений у 14 хворих з 26 (53,8 %). У подальші тижні спостерігається поступове зниження КС – у хворих, які поступили на 9–14 тижні хвороби, він становив в середньому 2,74±0,45.

Наведені вище дані про рівень протибореліозних антитіл класу IgM при поступленні в різні терміни після появи еритеми, які отримані до лікування антибіотиками, суттєво відрізняються від даних літератури, які отримані в динаміці хвороби на тлі лікування антибіотиками. Якщо за даними літератури найвищий рівень протибореліозних антитіл класу IgM спостерігається на 4–5 тижні хвороби, то, відповідно до отриманих нами даних, вже на другому тижні хвороби виявлено найвищий рівень антитіл класу IgM до B. burgdorferi, а діагностичний рівень протибореліозних антитіл майже у половини хворих (45,7 %) визначається вже в кінці першого тижня хвороби.

Схожі темпи зростання антитіл класу IgM притаманні більшості бактеріальних інфекційних хвороб. На нашу думку, однією з причин гальмування антитілогенезу є застосування антибіотиків, призначення яких є виправданим і абсолютно необхідним при ЛБ. Тим більше, що у хворих на ЛБ застосовуються максимальні дози антибіотиків відносно тривалим курсом (юнідокс по 0,2 г в добу 14–21 діб).

Нами виявлено вірогідний зворотний кореляційний зв’язок між рівнем протибореліозних антитіл класу IgM хворих 1-ї групи, які поступили на першому тижні від появи еритеми, і тривалістю інкубаційного періоду (rxy= – 0,45±0,21, P < 0,05). Тобто, чим коротшим був інкубаційний період, тим вищим був рівень антитіл у хворих. Можливо, що при короткому інкубаційному періоді має місце висока інфікуюча доза збудника (ймовірно тривале присмоктування кліща) і (або) висока його вірулентність, що є причиною активнішого розвитку інфекційного процесу, потужнішої стимуляції специфічної антитілозалежної відповіді, наслідком чого є ранній синтез протибореліозних антитіл класу IgM. Очевидно, що такий перебіг інфекційного процесу призводить до швидшого знищення інфекту і сприяє одужанню, підтвердженням чого є відсутність наведеного кореляційного зв’язку в хворих з ознаками дисемінації (2-а група). Ймовірно, що крім вірулентності збудника і його інфікуючої дози на тривалість інкубаційного періоду і швидкість продукції протибореліозних антитіл впливають генетично зумовлені особливості антитілозалежної імунної відповіді.