Адамович О.П., Зінчук О.М., Кальчук В.М., Копитко О.М. Ефективність застосування ентерофурилу в лікуванні гострих кишкових інфекцій.

Інфекційні хвороби – загальномедична проблема. Тернопіль „Укрмедкнига”  Матеріали VII з’їзду інфекціоністів України (27 – 29 вересня 2006 року, м. Миргород) – 2006. – С.128–129

Проблема кишкових інфекцій зумовлена як високою захворюванiстю, так і нерідко тяжким перебігом, схильністю до генералізації, відносно високим ступенем летальності. Потребує подальшого вирішення низка актуальних питань, пов’язаних з лiкуванням хворих на гострi кишковi інфекції, зокрема, звуження показів до протимікробної терапiї при гастроiнтестинальних формах гострих кишкових інфекцій внаслідок частого розвитку дисбактеріозів, збільшення кількості рiзних побiчних проявiв антибактерiальних препаратiв i резистентності до них різних мікроорганізмів (Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча В.С., 2002.).

Все це диктує необхiднiсть пошуку нових i вдосконалення існуючих методiв етіотропного та патогенетичного лiкування хворих на шигельози та сальмонельози (Гебеш В.В., 1994; Ахметова Л.И., Розанова С.М., 2000.), зокрема – на доцільність вивчення ефективності застосування при гострих кишкових інфекціях нових препаратів з групи нітрофуранів.

Нами проаналізовані результати комплексного лікування 103 хворих на гострi кишковi інфекції, в т.ч. на шигельоз (33 хворих), сальмонельоз (31 хворий) та гострi кишковi інфекції невстановленої етіології (39 хворих), які отримували наступні препарати етіотропної дії: фуразолідон (33 особи), левоміцетин (25 осіб), та ентерофурил* (35 осіб). Контрольну групу складали хворі (10 осіб), яким проводилось тільки патогенетичне лікування. Серед захворілих кишкові інфекції пробігали в легкій формі у 42 пацієнтів, в середньотяжкій – у 47 пацієнтів і в тяжкій – у 14 пацієнтів. Всі хворі були в межах вікової групи: 18 – 53 роки.

Препарати призначали у наступних дозах: левоміцетин – по 0,5 г чотири рази на день протягом чотирьох – семи діб, фуразолідон – по 0,1 г чотири рази на день протягом такого ж часу, ентерофурил – по 0,2 г (у капсулах) аналогічно.

Динаміка симптомів гострих кишкових інфекцій при різному лікуванні хворих засвідчила: нормалізацію температури тіла (%% хворих) до 3 діб:

– при патогенетичному лікуванні – 60,0,
– левоміцетином – 68,0,
– фуразолідоном – 78,79,
– ентерофурилом – 82,86;

нормалізацію стільця (%% хворих) – протягом того ж часу:

– при патогенетичному лікуванні – 50,0,
– левоміцетином – 60,0,
– фуразолідоном – 63,64
– ентерофурилом –74,29.

Результати лiкування хворих на гострi кишковi інфекції ентерофурилом вказують на ефективнiсть препарату, що виражалася у швидшiй, нiж в контролi, нормалiзацiї стiльця, температури тiла, зникненнi болю в животi, а основне – в припиненні видiлення збудникiв (при шигельозах та сальмонельозах) пiсля 4-денного курсу лiкування у всіх хворих. Порівняння одержаних даних про ефективність лiкування не виявило вагомої рiзницi в динамiцi зворотного розвитку клiнiчних проявiв у групах хворих, якi приймали лише антибактерiальнi або патогенетичнi препарати, хоча при застосуванні ентерофурилу вона була більше вираженою. Великою перевагою застосування ентерофурилу є також його форма випуску – капсули, завдяки чому він діяв виключно у просвіті кишки (не абсорбувався зі шлунка та не подразнював його). Окрім того, нами не спостерігалися при використанні ентерофурилу ніякі прояви побічного впливу цього препарату на організм пацієнта, що свідчить про доцільність рекомендації застосування його в даній формі для лікування кишкових інфекцій.